5 лютого 2014 року виповнилось 80 років з дня народження нашого відомого земляка, письменника Володимира Гараніна.

 Гаранін Володимир Михайлович народився 5 лютого 1934 року у селі Троянка Голованівського району в селянській родині. Тут закінчив десятирічку, а з 1954 року проживає у м.Одеса. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені І.І.Мечникова, служив в органах МВС (має звання підполковника внутрішньої служби).

 Понад сорок років В. Гаранін плідно працював в літературі, очолював секцію сатири й гумору при Одеській обласній письменницькій організації; один з організаторів проведення щорічних літературно-мистецьких заходів, присвячених пам’яті визначного сатирика Степана Олійника; з 2003 року – відповідальний секретар Одеської обласної організації НСПУ. У його доробку - збірки лірико-філософських поезій, сатири й гумору, прози, критики, науково-популярні книги про українську мову, про лексику славнозвісної поеми Івана Котляревського «Енеїда».

У 1988 році за збірку сатирико-гумористичних віршів «Притчі про козака Мамая» Володимирові Гараніну присуджено літературну премію імені Степана Олійника.

Мовознавчі книжки Володимира Гараніна «Як парость виноградної лози: роздуми про рідну мову»  та «Еней був парубок моторний: лексична енциклопедія «Енеїди» в 2007 році були відзначені премією імені Івана Огієнка. У тому ж році за громадську діяльність, пропаганду творчості Тараса Шевченка удостоєний премії Фонду Тараса Шевченка.

У 2009 році у видавництві «Астропринт» вийшла у світ книга В.Гараніна «Реве та стогне Дніпр широкий», у якій розглядаються твори Т.Г.Шевченка з позицій сьогодення. Пояснення автором дослідження деяких словосполучень, окремих словесних одиниць сприяють формуванню багатого підтекстового простору, кращому розумінню творчості Тараса Шевченка.

Кожен твір, що розглядається автором, є окремою главою книги, але всі вони об’єднані наскрізною ідеєю єдності, нерозривності Шевченкового словесного Космосу.

Як зазначив автор у передмові до книги, він прагне «висловити свою думку стосовно окремих поезій, окреслити лексику, фразеологічні звороти, які використовував Шевченко», прагне відійти у своїй спробі аналізу від старих ідеологічних догм.

Також В.Гаранін є автором збірки новелет «Звична справа»  - це оригінальний жанр малої прози, створений самим автором, де переплітається реальне і уявне, спогади про минуле і незвичне сьогодення.

            Але про що б не писав Володимир Михайлович, у його творах завжди відчувається нерозривний зв'язок з малою батьківщиною, туга за рідними місцями, тому й не дивно, що за першої ж нагоди він вирушав на Кіровоградщину. І хоч давно вже немає батьків, та залишилась родина, залишилась батьківська оселя, залишилась школа, до якої із задоволенням приходив Володимир Михайлович: повернутись у молодість, поспілкуватись з односельчанами, подарувати школярам незабутні хвилини поезії, коли звучить живе слово у виконанні автора та презентувати свої нові книги, поділитись успіхами і навіть дати професійну пораду учням.

Я прийшов знов до тебе, ріднесенька хато.

Та ж земля, те ж подвіря і та кружина.

Та мене не стріча заклопотана мати –

Нагорі, за селом, спочиває вона…

Під причілком зігнулась груша крислата

І в задумі журливій гілками гойда;

Мальви геть заросли і зів’янула хата,

А в садочку вишневім росте лобода…

Я завмер, мов німий… Ні зітханню, ні привіту.

Журно хата стоїть похилилась, невкрита,

А у грудях у мене щось млосно щемить

І породжує в серці печать неозору,

І пораненим лебедем сумно ячить –

Мов нездійснених мрій таємничі докори …